Справжній лицар

Справжній лицар

Діти — це наше майбутнє. Яким воно буде багато у чому залежить від нас — дорослих. Хотілося б, щоб наші малюки виросли і стали повноцінними громадянами нашої країни, всебічно розвиненими, здоровими, активними, творчими, сповненими найкращих гуманних рис особистостями. На жаль, сучасне суспільство переживає скрутні часи зневіри та знецінення духовних цінностей за рахунок популяризації матеріальних благ.

Сьогодні часто можна побачити, як юнак, випередивши жінку, першим прослизнув у двері, молодий студент сидить в метро, «не помічаючи» поруч старенького дідуся з палицею. Вже є рідкістю подання руки жінці, яка виходить з транспорту тощо. Прикладів таких безліч, вони не нові, але змушують замислитися, чому ж такі факти стають настільки поширеними? Чому молоді люди навіть не замислюються, що їхні вчинки не гідні справжнього чоловіка? Причин, звичайно, багато, але одна з них полягає в тому, що ще у ранньому дитинстві не прищепили їм навичок елементарної культури поведінки, яка б виражала справжню чоловічу гідність.


Починати виховання з хлопчика чоловіка, з притаманними йому рисами мужності, чоловічої гідності, благородності треба якомога раніше. У моральному вихованні хлопчиків та дівчаток існує певна специфіка, яка випливає з психологічних відмінностей, зумовлених належністю до певної статі. Стосується це і морального розвитку.


Оптимальним є варіант, коли хлопчика виховують по чоловічому типу, а дівчинку — по жіночому. У сім’ях та дошкільних закладах такий «поділ» буває не завжди, і тут, звичайно, виникають непорозуміння і конфлікти. Ось чому важливо провести чітку межу між тим, що можна, а що неприпустимо у вихованні маленьких чоловіків.


З хлопчиками завжди важче, оскільки від природи вони більш рухливі, непосидючі, неорганізовані, менше піддаються впливу, вимагають переконливих доказів, за їх відсутності – схильні наполягати на своєму. Слід пам’ятати, що подібна поведінка не є проявом невихованості — це зовнішнє відтворення процесів, які відбуваються в організмі та психіці хлопчиків, а також вияв потреби у самореалізації відповідно до прийнятих норм чоловічої поведінки. Крім того, хлопчики частіше відчувають дефіцит чоловічого виховання: і вдома, і в дошкільних закладах, і в школі їх навчають і виховують переважно жінки.


У дитячі роки відсутність чоловічого спілкування для хлопчика може бути небезпечною. Материнська опіка, тривога, надмірна турбота про фізичне здоров’я призводить до послаблення волі, інфантильності, емоційної нестійкості. Тому дуже важливо, щоб у сім’ї дбали про гармонію чоловічого та жіночого впливу на зростаючу дитину.

Одним з найважчих і найтонших завдань виховання є моральна підготовка хлопчиків до їх майбутньої місії чоловіка та батька. І тут, безумовно, необхідний батьківський вплив, який сприяє формуванню правильних, високоморальних, відповідних віку уявлень про чоловічу силу, гідність і честь.


У вихованні сина батькові належить особлива роль, оскільки для нього він є еталоном чоловіка. Приклади поведінки батька, які копіює хлопчик, формують його моральне обличчя. Обов’язок батька — поступово підвести сина до розуміння, що м’язова сила, яка надана чоловікові природою, повинна поєднуватися з духовними якостями, які виявляються у волі, витримці, сміливості, твердості характеру. За допомогою батька хлопчик, що зростає, поступово має усвідомити, що бути сильним — це не тільки перевага, але й відповідальність, що фізичні якості повинні знаходити своє відображення у благородності вчинків.


У неповній сім’ї, де усю увагу дитині приділено з боку мами, бабусі, педагогів-жінок у хлопців можуть проявлятися елементи жіночої поведінки. У таких сім’ях хлопчики стають більш чутливими, чуйними, охайними, але поряд з цим втрачають важливі надбання чоловічої поведінки, що призводить до несформованості тих психічних якостей, які в цій поведінці виявляються. Потрібно вдало поєднувати чоловічий та жіночий виховні впливи, більше уваги звертати на психічні чинники статевого виховання, усвідомлення хлопчиками позитивних сторін чоловічого типу поведінки. У цьому випадку хотілося б порадити мамам під час етичного виховання хлопчика знаходити у повсякденні ідеали чоловіків, з притаманними їм позитивними моральними якостями особистості. Безліч прикладів можна знайти серед казкових героїв, сучасних персонажів літературних творів, анімаційних та художніх фільмів. Але завжди слід пам’ятати, що цей еталон, наслідувати який прагнутиме малюк, повинен бути позитивним, з багатим внутрішнім духовним світом.

У вихованні дітей головне, щоб вони цього не помічали.

Історично склалося так, що в українській дошкільній освіті вихованню хлопчиків завжди приділялася велика увага. І це зрозуміло. Кожне суспільство дбає про те, щоб підготувати до життя підростаюче чоловіче покоління. Наші далекі пращури, стародавні слов’яни, також намагалися передати молоді свої релігійні й моральні погляди, тео-ретичні знання та набутий практикою досвід. У ті часи головним «освітнім центром» для малюків була родина. Виховання хлопчиків зводилося до розвитку фізичних сил і спритності, прищеплення їм навичок здобувати засоби існування, вміння захищати себе від ворогів. Глибоким самобутнім явищем, аналогів якого не було в світі, і яскравим прикладом виховання хлопчиків справжніми чоловіками є українська козацька система виховання.


Характерною особливістю козацького виховання був його високий рівень, який забезпечувався реалізацією ідей та засобів козацької духовності, багатющих національних традицій, звичаїв та обрядів, християнської моралі. У хлопчиків змалечку формували твердість, витривалість, уміння долати будь-які життєві перешкоди, незламність, виховували мужній характер, лицарські якості.

У центрі козацької педагогіки — ідеал вільної та незламної у своїх прагненнях до свободи людини.

Зокрема, неписані закони кодексу лицарської козацької честі передбачали:
- любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до України;
- готовність захищати слабших, турбуватися про молодших;
- шляхетне ставлення до дівчат, жінки, бабусі;
- непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності;
- турботу про розвиток національних традицій, бережливе ставлення до рідної природи;
- готовність боротися за волю, віру, честь і славу України тощо.


Водночас маленьких козачат навчали бути милосердними, чуйно ставитися до інших людей, ділити з ближнім і радість, і біду. Як і раніше, так і в жорстокому сьогоденні головну роль у вихованні дітей відіграють батьки.


Батьківська, родинна педагогіка є серцевиною виховної практики. Це могутнє джерело вищої моральності. Родина — це природній осередок найглибших людських почуттів.


Згідно з поглядами своїх батьків дитина найшвидше і найглибше зас-воює основи моралі серцем і душею, розвиває почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості, любові до всього живого. Батьки несуть головну відповідальність за виховання своїх дітей. Про силу виховного впливу батька й матері красномовно свідчать такі українські народні прислів’я: «Які мама й татко, таке й дитятко», «Яка палка — такий тин, який батько — такий й син». Слід пам’ятати, що наші хлопчики не народжуються моральними чи аморальними, вони поступово стають такими залежно від того, у якому середовищі живуть і яке отримують виховання.


Батьківський приклад — це велика сила у формуванні моральності власного хлопчика, добрі подружні взаємини — зразок його поведінки у майбутньому відповідно до соціальної ролі чоловіка.


З чого саме потрібно починати виховувати у хлопчику лицаря, джентльмена? Які якості особистості є провідними у цьому процесі? В.О. Сухомлинський зазначав з цього приводу:
«Є три риси, які необхідно ствердити у серцях хлопчиків — почуття обов’язку, відповідальності та гідності чоловіка» .


Мужність — моральна риса, яка повинна стати основою поведінки майбутнього чоловіка. Мужність хлопчика-дошкільника може виявлятися у малих, на погляд дорослих, вчинках, які потребують певних зусиль, сміливості і волі. У повсякденні виникає безліч ситуацій, які можуть бути використані дорослими з метою формування у малюка мужності. Допоможіть хлопчику ще змалку засвоїти, що бути чоловіком — це означає бути сильним духом. І якщо це стане в майбутньому складовою частиною світогляду підростаючої особистості, то й прояв лицарства, джентльменства не буде для нього обмеженням власних інтересів, а буде способом вираження чоловічої гідності й честі. Якщо виникає ситуація, коли доводиться вирішувати, хто повинен запропонувати допомогу чи послугу, — хлопчик чи дівчинка — дайте змогу маленькому лицарю виявити себе в дії першим. Однак, ні в якому разі не можна зловживати такими вимогами, які б ставили хлопчиків у положення «підкорення». Це буде не на користь ані хлопчикам, ані дівчаткам.


Зовсім інша справа, якщо дорослий, звертаючись з проханням: «допоможи», «вияви увагу» тощо, намагається при цьому пробудити в своєму вихованцеві почуття власної гідності. Одним із завдань морального виховання є формування у дітей-дошкільнят уміння допомагати дорослим. Стосовно хлопчиків це положення можна тлумачити так: учити їх бути уважними не лише до старших, а й до своїх однолітків.

Під час виховання у дітей навичок культури спілкування, ми вчимо їх самостійно і справедливо розв’язувати суперечки, формуємо у них відповідальність за свої вчинки.


Правильне, ввічливе ставлення хлопчика до оточуючих легше формується під впливом засвоєння думки: я сильний, я чоловік і тому я повинен поводити себе гідно. Навіть зараз, коли хлопчик ще малий, він повинен відчувати, що він сильний, що заради слабкішого й меншого він завжди поступиться власними зручностями. Треба, щоб «лицарство» стало його органічною потребою: мама несе важку сумку з покупками — допоможи їй, ображають дівчинку — заступись.


Завдання дорослих — навчити малюка поважати у собі майбутнього чоловіка. Слід пояснювати, що чоловік починається з почуття відповідальності за свою фізичну перевагу, за доцільне використання сили. На жаль, дуже часто зустрічаються діти із таких родин, де побутує протилежна точка зору: тут виховання мужності в хлопчика зводиться до того, щоб навчити його «давати здачі». Ще гірше, коли вдома, не розібравшись у тому, хто правий, а хто винний, дорікають за синець, одержаний в «благородній сутичці» на подвір’ї, а хлопчик, виявляється, заступився за скривдженого. У цих випадках, внаслідок неправильних настанов дорослих, у дитини поняття про силу й благородство поміняються місцями. Тут справа за батьками та вихователями. Ми повинні пам’ятати про те, що хлопчик обов’язково повинен вміти постояти за себе, за свої права, але не з допомогою кулака, він повинен розуміти, що бути сильним — не тільки перевага, а й відповідальність, що є сила не тільки фізична, а й душевна, що виявляється в умінні стримувати себе. Перевага фізична має виражатися в благородстві вчинків. Частіше доводьте своїм маленьким джентльменам, що бути чоловіком — це не тільки бути спритним, мужнім, а й уважним, люб’язним, ввічливим. Хлопчики повинні усвідомити, що нелегко бути чоловіком, але приємно усвідомлювати, що ти сильний, що ти все можеш, що найважча справа тобі під силу. У цих настановах закладено моральні мотиви, що спонукають дитину до гарних вчинків. Культурну поведінку, що виражається в гарному вчинку, корисно заохочувати, робити її прикладом для інших. Ми ніколи не повинні забувати, що перед нами дитина, і тому не можна не зважати на всі властиві їй особливості. Важливо також враховувати й інше. Дитина не повинна відчувати фальші, коли ми вимовляємо слово «чоловік». Особливо, якщо ваш малюк чує іронічне: «Ех, ти! А ще чоловік». Недоречним є також і докір: «Плаче, як дівчинка!», що принижує однаковою мірою і «лицарів», і «дам».


У хлопчиках треба виховувати чоловічу гордість, вчити їх ставитися з повагою до жінки, дівчинки й, насамперед, до матері, виявляти своє джентльменство з раннього дитинства. Самою природою закладено у наших синах, онуках, вихованцях лицарство у відношенні до оточуючих і наш обов’язок правильно спрямовувати цю «природу».


Ірина Резніченко,
методист відділу науково-методичного забезпечення змісту дошкільної та корекційної освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України

Наверх ↑