Дитяча заздрість

Дитяча заздрість

«Моя п’ятирічна донечка заздрить своїм подружкам. Інколи навіть плаче, якщо в неї нема тієї речі, яка є в інших дітей. Звідки це страшне почуття — заздрість? Як допомогти дитині?»

Що ж це за «непокоєння, невдоволення душі», яке філософ Г. Лейбніц назвав заздрістю? Це гірке почуття випливає з того, що привабливим для людини благом володіють інші, яких вона не вважає гідними мати його. Зароджуються і проростають зерна заздрості ще у дитячому віці, коли не задовольняється потреба малюка у визнанні, прийнятті, любові з боку однолітків, старших дітей, дорослих. Дитина починає думати: «Він такий самий, як і я, але в нього є олівці, а в мене нема. Його усі хвалять і люблять, а мене ні. Треба, щоб і в мене все було. І тоді я всім доведу, що я... кращий». Відтак, заздрість поступово може перейти, перетворитися у гордовитість. У разі поразки того, кому заздрить дитина, у неї може проявлятися зловтішність.

Заздрість і гордовитість є двома сторонами однієї емоції, єдиною функціональною системою, в основі якої прихований механізм порівняння людини з людиною, а точніше себез іншим, «таким самим, як і я». Започатковуючись у дошкільному віці, заздрість і гордовитість може повністю програмувати поведінку, стиль життя людини. Трапляється, дорослі, спілкуючись з дитиною, показують їй ненайкращий приклад для наслідування, не усвідомлюючи шкоди, передають думки і переживання, не замислюючись над власною безпосередньою участю у тому, що люди, як писав Гельвецій, «не народжуються, а стають такими, якими вони є».

Усе життя людина підпадає під пресинг випробувань на щирість, доброту, відкрите співпереживання.

Людину постійно порівнюють з кимсь і вона сама порівнює, робить ви-бір між ганебним і прекрасним, між потворним і людяним. Звичайно, не завжди це вдається, не кожен сприймає ту чи іншу ситуацію як життєвий урок, з якого варто зробити правильні висновки. Особливо дітлахи, які тільки-но починають пізнавати світ, а водночас і себе, свої власні переживання. Дитина радіє, сумнівається, бентежиться, губиться, тривожиться від вирію найрізноманітніших почуттів, одним з яких може бути й заздрість. Зважимо,
заздрість не з’являється сама по собі вже у готовому вигляді, а поступово зароджується, підживлюється й викохується зовні.

Спочатку дитина переймається відсутністю того, що привернуло її увагу. Згодом їй стає болісно, не розуміє, чому «вона така хороша» не може отримати бажаного. А заволодівши ним, намагається, вихваляючись, перещеголяти» інших, закріпити за собою статус «переможця».

Вірні супутники: жадібність, мстивість


Пізніше у заздрості і гордощів ймовірно з’являться вірні супутники: жадібність, мстивість. Людина стає наклепником, збирає і розповсюджує чутки, плете інтриги. Насправді будь-яка людина, тим більше дитина, глибоко в душі переживає, нервує, страждає, коли заздрить чи гордує, наклепує на когось чи принижується аби інші діти її не відштовхнули. Викохана зовнішньою оцінкою горделивість перетворилася у почуття приниженості, відчуття того, що тебе цураються, а отже — не люблять. Не треба бути дуже мудрим, щоб зрозуміти просту річ: недопустимо захвалювати або принижувати дитину за будь-яких обставин у присутності інших.


Діти переймають цей негативний досвід, переносять його у своє життя, втрачають друзів, стають самотніми і недружелюбними. Ми не можемо не хвалити і заохочувати дитину, якщо вона на це заслуговує. Але, окрім того, слід вчити її любити людей, щиро ділити з ними свої радощі і вміти їм співпереживати, відгукуватись на допомогу і пропонувати свою.


ОБЕРЕЖНО: небезпечна звичка

Чому звичка заздрити може бути небезпечною? Вона носить узагальнюючий характер, не помічає, не вирізняє одиничного, незрівнянного, індивідуального в кожній людині. У процесі порівнювання людина не робить виключень і для себе втрачає здатність шукати, бачити та удосконалювати у собі особистість. Порівняння й емоційна реакція на нього може приводити не лише до появи заздрості, гонористості, агресивності до того, хто володіє бажаним, а і до дій, що шкодять собі, своєму тілу, здоров’ю. Гордощі, відчуття піднесеності, коли тобою (або ж якоюсь твоєю річчю) захоплюються, «як солодкий плід». Якщо дитина хоч раз скуштувала його, вона прагнутиме цього відчуття знов і знов. І від дорослого залежить чи знівелювати заздрість, «вибілити» її, запропонувати дітям здорові засоби самоствердження, чи дати їй розростатися.


Порівняння з іншим йде за певною, дуже істотною для кожного з нас, ознакою. Негативні емоції виникають тоді, коли ми визнаємо рівність об’єктів, що порівнюються: «Ти такий самий, як я, і права в тебе такі самі, і можливості, а в мене все гірше». Звідси починаються неприємні, виснажливі переживання.

Влада над емоціями


Для того, щоб позбутися цієї згубної емоції, слід контролювати процеси порівняння, що відбуваються у нашому розумі. І перш за все, таку операцію слід провести дорослим, батькам і вихователям, аби не залишилося чого передавати дітям. Треба вчитися оцінювати власні емоції, панувати над заздрістю, не допускати горделивості. Найчастіше запитувати себе: «Звідки береться моя заздрість? На що я заздрю? Чим я горджусь? Чи варто мені цим пишатися? Чому, як мені здається, в іншого дещо краще, ніж у мене?». Якщо людина здатна розібратися в емоціях, які вона відчуває, може вчасно зупинитися і почати думати про те, який механізм їх виникнення, то вона поступово і напевне здобуде владу над ними. І життя стане більш спокійним. І здобутки іншого не дратуватимуть і не викликатимуть заздрості. І радість його стане твоєю радістю. А свої успіхи не буде потреби виставляти на люди. Такої гармонії ми прагнемо самі. Узгодженості з самим собою та іншими людьми прагнуть й наші діти, їм важко пояснити складні речі з порівнянням. Але дорослий може допомогти дитині своєю поведінкою, простим і доступним словом.


Допомога дитині — власний приклад

Якщо ми і похвалили доньку за те, що вона прибрала у власній шухлядці, то бажано утриматися від порівняння з сусідською дівчинкою. Якщо ви помітили, що ваш синочок сердиться з того, що братику на день народження подарували новенький велосипед, не поспішайте купувати і йому таку саму річ, а може ще й кращу. Це, звичайно, заспокоює дитину, але може викликати бажання похвалитися, а то й зловтішатися. Дитина принизить блискучий подарунок брата, демонструючи зневагу й до нього самого. Треба пояснити, що сьогодні свято у брата, він щасливий і обов’язково поділиться з ним своєю радістю — дасть і йому покататися.


Логіка порівняння

Порівнюючи дитину з кимсь із однолітків, можна дотримуватися наступної логіки оцінювання успіхів і невдач: «Він такий як ти, а ти такий як він: обидва маленькі, ходите до дитячого садка, живете в одному будинку. Але, придивися уважно, він не схожий на тебе, а ти не схожий на нього. У вас з ним різні батьки, ви живете в різних квартирах. У тебе є котик, у нього нема. Ти часто застуджуєшся, йому нещодавно зробили операцію. У нього своє життя, у тебе своє. Ви по-своєму, по-різному радієте і плачете. По-своєму любите своїх мам і тат. Отже, багато в чому ви з ним різні, не однакові, а отже кожний з вас неповторний, особливий, незрівнянний. Ні на кого більше не схожий». Можна запитати дитину: «Чому ти заздриш, лихословиш, вихваляєшся? Чи варто це робити?» Запропонувати малюку: «Допоможи хлопчику зібрати його олівці», «Заспокой подружку, скажи їй, що обов’язково подаруєш їй таку ж гарну обгортку від цукерки, яка є в тебе, аби вона не засмучувалася». Привчаючи дитину до думки, що інший має право, так само як і вона, на щось особливе і особисте, бути собою, ні на кого не схожим, отримувати і дарувати любов, допоможе попередити розвиток заздрощів, а отже й гордощів, що принижують її, заважають поважати інших людей, приймати їх самоцінність. Навіщо тоді заздрити, коли дитина вже має найдорожче? А якщо коли й виникне заздрість (на нову іграшку, хорошу оцінку тощо), то вона буде не руйнівною і пекучою, а легкою, плинною, короткочасною.


Наприкінці...


Отже, заздрість — це ница емоція, протилежна доброзичливості. Людина, котра схильна до заздрощів і служить їй, стає агресивною, гнівливою, мстивою. Крім того, заздрість, немов хробак, вимучує, виснажує свого господаря, позбавляючи його творчих сил, енергії для плідного життя. Знесилена цією хворобою людина тільки й живе чеканням невдачі іншого, щоб на цьому вистражданому тлі відчути себе нарешті щасливою і відновленою. Та її «щастя» ефемерне і триває недовго — виразки заздрості не гояться, якщо їх не лікувати.


Французький філософ Клодт Андріан Гельвецій колись написав: «Під знаменом заздрості крокують ненависть, наклеп, зрадництво й інтриги». Вони відбивають внутрішню ущербність, низьку самодостатність людини, відсутність у неї критичного ставлення до себе, залежність від усього того, що викликає схвалення і захоплення у інших. Заздрість отруює життя насамперед її носію, якого з впевненістю можна назвати нещасливим. Чи бажаємо цього ми своїм дітям? Напевно, ні.


Тетяна Гурлєва,
науковий співробітник Інституту
психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Наверх ↑